Меню сайту
Головна » Дошка оголошень » Ольжичеві читання » Ольжичеві читання

То з якої літери написати слово Толерантність?
28.11.2017, 03:24

З чого ж почати розповідь про роботу секції «Світочі духу української нації», котра стала невід’ємною складовою П’ятих Всеукраїнських Ольжичевих читань. Певне, з того, що вона виконала основну свою задачу і об’єднала учасників у одну команду. Першого дня мені здалося, що то не реально, адже старші школярі та студенти зі всієї України ще до 14 листопада, навіть, не підозрювали один про одного. Окрім того, на першому етапі стали конкурентами, тому що писали роботи на задані теми і мали обійти інших учасників за змістом, формою, подачею, щоб стати учасником заключного етапу Ольжичевих читань. І те, що дев’ятнадцять із них (приблизно четверта частина від усієї кількості учасників) познайомилася у 221-му кабінеті МЗОШ№1, саме по собі говорило про те, що їм це вдалося.

А тепер на учасників чекали наступні випробування другого етапу. Вони завзято здолали і їх. Від несміливих спроб презентувати себе як особистість до впевнених рішучих колективних дій по підготовці заходів до Міжнародного Дня толерантності збігло три галасливих фестивальних дні, а переді мною команда, що рішуче йде в суспільство (Корабельний район м. Миколаєва) зі своїми думками, щоб поступово перетворювати його на громадянське.

Звичайно, що Ольжичеві читання тільки додали яскравих фарб до їх характерів та переконань, але то відтінки жовто-блакитних тонів, настояні на творчості та діяльності Олега Ольжича і його юних послідовників, що зібралися на гостинній південноукраїнській землі.

У своїх домашніх заготовках про світочів духу української нації учасники читань стверджували, що «супер-герої сучасності серед нас», а «Ольжичевий патріотичний дух має вселитися у кожного українця, то в центрі Європи утвердиться прекрасна, вільна країна», бо «в суспільство потрібно нести не слова, а діла через волонтерство, благочинність, добропорядність», і нам важливо пам’ятати хто ми і звідки, адже «мова зникає тому, що нею не розмовляють ті, хто її знає», до того ж «найкращі учителі по життю – батько й мати». Тобто, разом вивели формулу духовного відновлення нації.

Символічним стало схвальне ставлення до неї мудрих сивочолих людей Віктора Миколайовича Світайла (голова ОУН-(д) та Леоніда Петровича Осипчука (член проводу ОУН (м. Київ). А коли мова зайшла про нинішню війну на сході України, то Микола Георгійович Матіюк – директор МЗОШ №1, не втримався та приніс зі свого кабінету її речові докази. Тримав у руці флягу з ложкою у середині і каску. При цьому по-батьківськи казав:

- Не думав, що на початку ХХІ століття демонструватиму своїм учням новітні трофеї, а не ті, що лишила нам середина ХХ-го. Що ж життя прожити, не поле перейти, потрібно із гідністю витримати випробування долі.

Як кажуть, без коментарів.

Цікаво було спостерігати за учасниками секції «Світочі духу української нації» під час підготовки підручних матеріалів для виважених розмов з мешканцями Корабельного району про їх розуміння толерантності. Разом взялися до справи: одні нарізали сердечка, другі писали на них щирі та відкриті побажання, треті готували плакати. Приємно було, що особливо відповідально ставились до того з якої літери написати слово толерантність на плакатах. Погодились на велику літеру, адже важливо, щоб одне із головних європейських понять стало провідним і для українців. Що ж, хай так і буде.

 

Марія Полупанова,

член Національної Спілки журналістів України,

керівник гуртка «Школа журналістики»

ДЦ позашкільної роботи Корабельного району.

Додав: РІДНА_ШКОЛА |
Переглядів: 29 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Друзі сайту
Форма входу